«Усьому свій час» (Екклезіаст 3): значення і тлумачення

Слова про час народжуватися і час помирати — одні з найвідоміших у Біблії. Їх читають на похоронах і під час прощання, їх цитують далеко за межами церкви. Та третій розділ Екклезіаста — не просто вірш про зміни в житті. Це крок у пошуку проповідника: що дає життю тривкий сенс.

Книга називає свого автора Проповідником, сином Давида, царем в Єрусалимі (Екклезіаст 1:1). Метью Генрі, Джон Мак-Артур і коментатори Даласької богословської семінарії бачать у ньому Соломона: жоден інший син Давида не царював у Єрусалимі. Тлумачна Біблія Лопухіна згадує тлумачів, які вважають книгу пізнішою, а ім’я Соломона — літературним образом. Так чи інакше, книга дивиться на життя «під сонцем», яким воно бачиться людині.

Усьому свій час (вірші 1–8)

Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:
Екл 3:1 · Біблія, пер. П. Куліша

Мак-Артур пояснює, що Бог не лише встановлює норми й розподіляє радість, а й визначає часи та строки. Тлумачна Біблія Лопухіна наголошує: Екклезіаст говорить тут не про природу, а про людську діяльність і події людського життя, які не залежать цілком від волі людини.

Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене; Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати; Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,
Екл 3:2–4 · Біблія, пер. П. Куліша

Коментатори Даласької семінарії зауважують, що перелік починається з народження і смерті — двох подій, якими ніхто не керує. Далі йдуть людські дії, що починають і завершують щось: садити й виривати, руйнувати й будувати. Плач і сміх, ридання й танець — це людські відгуки на все, що відбувається.

Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись; Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати! Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити; Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.
Екл 3:5–8 · Біблія, пер. П. Куліша

Деякі пари загадкові. Каміння, найімовірніше, — це будівельний матеріал, який то розкидають, то збирають. Роздерти одяг було знаком жалоби, тож, на думку тих самих коментаторів, роздирати й мовчати стосується скорботи, а зашивати й говорити — її завершення (пор. Йов 2:12–13). Перелік закінчується так само, як почався: війною і миром, над якими звичайна людина майже не має влади.

Ці вірші описують життя таким, яким воно є, а не дають наказів. Вільям Макдональд нагадує, що вбивство й ненависть стоять у переліку тому, що Соломон бачив їх «під сонцем», а не тому, що Бог їх схвалює.

Вічність у серці людини (вірші 9–11)

Яка користь буде трудящому з усієї роботи його? Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись. Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.
Екл 3:9–11 · Біблія, пер. П. Куліша

Якщо кожному надбанню відповідає втрата, яка користь від праці? Мак-Артур відповідає: земні заняття добрі у свій час і на своєму місці, але стають марними, коли їх роблять головною метою життя, бо Божий задум про людину зовсім інший.

Вірш 11 — серце розділу. «Гарне» тут означає доречне, відповідне; Мак-Артур чує в цьому слові відгомін творіння, коли Бог побачив, що все створене дуже добре (Буття 1:31). Коментатори Даласької семінарії пояснюють, що Бог вклав у серце людей «вічність»: люди прагнуть знати про позачасове існування і про те, яке значення їхні вчинки мають у вічності. Тлумачна Біблія Лопухіна додає, що це печать Богоподібності на людській природі. Мак-Артур пише, що Бог створив людей для Своєї вічної мети, тому ніщо в цьому світі не може повністю їх задовольнити. Але збагнути Божі діла від початку до кінця ми не можемо: ми живемо всередині часу й бачимо лише частину.

Кожен день — Божий дар (вірші 12–15)

Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх. І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.
Екл 3:12–13 · Біблія, пер. П. Куліша

Це не заклик до безтурботних розваг. Мак-Артур називає ці слова головною думкою Соломона, яку він повторює й розвиває наприкінці книги (Екклезіаст 12:13–14). Коментатори Даласької семінарії наголошують, що сама здатність тішитися життям — дар Божий. Тлумачна Біблія Лопухіна пише, що людина, яка відмовилася шукати повного щастя на землі, вміє радіти й тому небагатому, що дає їй життя.

Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати. Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.
Екл 3:14–15 · Біблія, пер. П. Куліша

Божі діла вічні й досконалі: до них не можна нічого додати і від них нічого не можна відняти. Мак-Артур пояснює, що визнання вічної і прекрасної Божої праці — основа благоговіння й поклоніння. За Тлумачною Біблією Лопухіна, мета Божого провидіння — показати людям їхню повну залежність від Бога й навчити їх страху Божого. Вірш 15 розуміють по-різному: коментатори Даласької семінарії бачать тут незмінний Божий порядок, у якому Бог знову і знову повертає те, що вже було, а інші тлумачі — Бога, Який вимагає звіту за минуле.

Жити, довіряючи Божому часові

Третій розділ Екклезіаста вчить смирення. Ми не обираємо дня свого народження і смерті й не бачимо, як складаються разом усі часи нашого життя. Метью Генрі застерігає: чекати незмінного щастя в мінливому світі — означає приректи себе на розчарування.

Цей розділ дає і спокій. Генрі пише, що задоволення Божим провидінням — це віра в те, що все співдіє на добро тим, хто любить Бога (Римлян 8:28). Часи в Його руках, а не в наших.

І він закликає використовувати час, який у нас є. Генрі додає, що життя коротке й непевне, тому варто не пропускати нагоди робити добро. Правильна відповідь Богові, Який призначає кожен час, — не тривога і не відчай, а віра, вдячність і благоговіння.