Притча про милосердного самарянина: пояснення
Ісус розповів про самарянина, який зупинився і подбав про пораненого подорожнього, повз якого пройшли священик і левит. Притча відповідає на питання законника про те, хто його ближній, перевертаючи його: любов не питає, кому вона зобов'язана допомогти, а виявляє милосердя до кожного, хто в біді.
Притча про милосердного, або доброго, самарянина є тільки в Євангелії від Луки (Луки 10:25–37). У коментарях Даласької богословської семінарії її названо, мабуть, найвідомішою притчею Луки. Ісус розповів її не окремо: це відповідь знавцеві Мойсеєвого закону, який хотів Його випробувати. Тож почати треба з їхньої розмови.
Питання про вічне життя
І ось, законник один устав, спокушуючи Його й кажучи: Учителю, що робивши, життє вічнє наслїджу? Він же рече до него: В законї що написано? як читаєш? Він же, озвавшись, каже: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю, та ближнього твого, як себе самого.
Лк 10:25–27 · Біблія, пер. П. Куліша
Вільям Макдональд зауважує, що законник, найпевніше, питав нещиро: він хотів упіймати Ісуса на слові й говорив про вічне життя як про те, що можна заробити. Ісус відіслав його до Писання, і той відповів правильно, поєднавши дві заповіді: любити Бога всім серцем (Повторення Закону 6:5) і любити ближнього, як самого себе (Левит 19:18). Ісус сказав: роби так і будеш жити (Луки 10:28).
Джон Мак-Артур пояснює: обіцянка закону справжня, але жоден грішник не може виконати його досконало, тому його вимоги мають привести людину до пошуку Божої милості. Далаські коментатори зауважують, що законникові варто було визнати: сам він цього не здатен виконати і потребує допомоги. Натомість він почав виправдовуватися.
Він же, хотївши оправдити себе, каже до Ісуса: Хто ж мій ближнїй?
Лк 10:29 · Біблія, пер. П. Куліша
За словами Мак-Артура, серед книжників і фарисеїв була поширена думка, що ближні — це лише праведники, а грішників, язичників і особливо самарян можна ненавидіти. Проте той самий розділ Левита наказував любити й чужинця, що живе серед Ізраїлю, як самого себе (Левит 19:34).
Розповідь Ісуса
Підхопивши ж Ісус, рече: Чоловік один ійшов з Єрусалиму в Єрихон, і попав ся розбійникам, котрі, обдерши його й рани завдавши, пійшли, зоставивши півмертвого.
Лк 10:30 · Біблія, пер. П. Куліша
Мак-Артур описує цю дорогу: кам’янистий звивистий спуск завдовжки близько 27 кілометрів з перепадом висоти приблизно в тисячу метрів. Вона мала лиху славу через розбійників, і слухачі Ісуса добре це знали.
Случаєм ійшов якийся священик дорогою тією, і, побачивши його, пройшов мимо. Так само ж і левит, лучившись на те місце, приступивши й подивившись, пройшов мимо.
Лк 10:31–32 · Біблія, пер. П. Куліша
Священики служили в храмі, а левити, нащадки Левія, але не Аарона, допомагали їм. Від священика найперше чекали любові до ближнього. Тлумачі гадають про причини, як-от страх перед розбійниками, але в розповіді виправдань немає. Учителі Божого закону пройшли повз людину, що помирала.
Самарянин же один, ідучи дорогою, прийшов до него й, побачивши його, милосердував ся, і, приступивши, обвязав рани його, ллючи оливу та вино, й, посадивши його на свою скотину, привів його в гостинницю, і пильнував його; а назавтра, одходячи, вийняв два денариї, дав гостинникові, та й каже йому: Доглядай його, і що над се видаси, я, вернувшись, оддам тобі.
Лк 10:33–35 · Біблія, пер. П. Куліша
Юдеї зневажали самарян, і, як пояснюють коментарі Даласької семінарії, саме в цьому іронія: допоміг напівмертвому той, кого вважали вигнанцем. Мак-Артур пояснює подробиці: багато подорожніх мали при собі трохи олії й вина як аптечку, а вино слугувало для обробки ран. Два динарії — платня за два дні праці, найімовірніше, достатня, щоб поранений лишився в заїжджому дворі до одужання. Самарянин віддав свій час, припаси, тварину й гроші та пообіцяв ще.