Псалом 138 (139): про що він і тлумачення

Коротка відповідь

Псалом 138 (139) — молитва Давида, сповнена подиву: Бог знає його до кінця, присутній усюди і створив його в утробі матері. Ця правда і застерігає, і втішає: від Бога нічого не сховано, і ніхто не перебуває поза Його досяжністю. Псалом закінчується проханням випробувати серце і повести вічною дорогою.

Псалом 138 (139) — одна з найособистіших молитов Біблії. Давид не читає лекцію про Боже знання і присутність, а говорить із Богом про те, як глибоко Бог знає його. Метью Генрі згадує, що деякі юдейські богослови вважали цей псалом найпрекраснішим із псалмів Давида. Розгляньмо його частина за частиною.

Про нумерацію: у православній традиції та в церковнослов’янській Біблії це псалом 138. У протестантських і більшості сучасних перекладів, що йдуть за єврейським текстом, зокрема в цитатах на цій сторінці, це псалом 139.

Хто написав псалом 138 (139)

Надписання називає автором Давида. Джон Мак-Артур вважає обставини невідомими і припускає, що Давид міг згадувати слова про те, що Господь дивиться на серце (1 Самуїла 16:7).

Мак-Артур, як і коментатори Даласької богословської семінарії, ділить псалом на чотири частини: Бог усе знає (вірші 1–6), Бог усюди присутній (7–12), Бог усемогутній (13–18) і відповідь Давида — його відданість (19–24).

Ти знаєш мене

Проводиреві хора; псальма Давидова. Господи! Ти розглянув мене, і пізнав. Ти знаєш, коли я сяду, і коли встану; ти з далека розумієш думки мої. Ти бачиш стежку мою і місце відпочинку, і всї дороги мої знаєш.
Пс 139:1–3 · Біблія, пер. П. Куліша

Далаські коментатори пояснюють: Бог знав кожну деталь Давидового життя, ніби дослідив його. Сидіння і вставання, ходіння і лежання — пари протилежностей, які охоплюють усі його дії протягом дня. Бог знав не лише вчинки, а й думки, і слово «здалека» тут стосується не простору, а часу: Бог знає думку наперед. Генрі зауважує, що Давид говорить не просто «Ти знаєш усе», а «Ти знаєш мене».

Бо ще нема слова на язику в мене, а вже ти Господи, добре все знаєш. З заду і з переду обступив мене! і руку свою положив на мене. Розуміннє, надто - дивне, надто високе для мене, не здолїю збагнути його.
Пс 139:4–6 · Біблія, пер. П. Куліша

Ще немає слова на язиці, а Бог уже знає його. За даласькими коментаторами, це найкрасномовніший приклад Божого всезнання. Генрі додає, що Бог знає і думку, з якої слово народилося, і мету, з якою його сказано. Спершу Давид, можливо, відчув, що Бог, оточивши його, обмежив його свободу, пишуть далаські коментатори, але далі це знання викликає в нього подив: воно занадто велике для людського розуміння. Мак-Артур зіставляє це зі словами Павла про глибину Божої премудрості (Римлян 11:33).

Куди піду від Твого Духа?

Куди йти менї перед духом твоїм, куди втекти менї від лиця твого? Зійшов би я на небо, - ти там єси; спочив би я під землею, і там ти єси. Взяв би я крила в зорі ранньої, та й на самому краю моря осївся, І туди б рука твоя провела мене, і правиця твоя попала.
Пс 139:7–10 · Біблія, пер. П. Куліша

Давид не збирається тікати. Генрі пояснює, що найбільше він хотів бути поруч із Господом, а тут лише міркує: припустімо, я спробував би сховатися. Мак-Артур бачить у Дусі вказівку на Святого Духа, а інші тлумачі розуміють так Самого Бога, Який є Дух і тому присутній усюди (Івана 4:24). Небо вгорі і шеол унизу, за даласькими коментаторами, — протилежності, що охоплюють усі місця. Навіть якби автор полетів зі швидкістю світла, на крилах зорі, від сходу до заходу, до краю Середземного моря, він не втік би від Господа. Йона намагався втекти від Бога і переконався, що Він є і там (Йона 1:3).

Далаські коментатори помічають, що тут Божа присутність набуває для Давида нового значення: Господня рука вестиме і втішатиме його.

І сказав би я: Тьма таки покриє мене, то й в ночі стане сьвітло кругом мене. І тьма не затьмить перед тобою, і ніч яснїє як день; тьма - одно що сьвітло.
Пс 139:11–12 · Біблія, пер. П. Куліша

Ніч нікого не сховає від Бога. Генрі робить із цього застереження: таємні схованки гріха так само відкриті перед Богом, як і явні злочини. Але для віруючого це й утіха: його не відлучить від Божої присутності ні відстань, ні темрява, ні сама смерть.

Дивно я створений

Ти сотворив внутро моє; ти зложив мене в утробі матері моєї. Прославляю тебе за те, що дав снагу менї предивну. Дїла твої чудесні, душа моя добре се знає. Не були втаєні костї мої перед тобою, коли в тайнї постав я, як тая грудка в долїшнїх місцях землї штучно зложена. Очі твої бачили зародок мій, і в книзї твоїй все було записано; минали днї, як костї творились, від часу того, як ще нї одної не було.
Пс 139:13–16 · Біблія, пер. П. Куліша

Тепер Давид називає найглибшу причину того, що Бог знає його: Бог його створив. Далаські коментатори пояснюють, що мова тут образна: творення і ткання показують, як Бог стежить за кожним природним процесом народження (порівняйте Йов 10:11). Навіть те небагато, що Давид знав про людське тіло, викликало в нього благоговіння. Генрі закликає говорити про народження людини з благоговінням, як про велику таємницю (Екклезіаст 11:5).

Глибини землі — образ потаємного місця, де формувався Давид, такого ж прихованого від людських очей. Вільям Макдональд звертає увагу, що Давид говорить про себе «я» і «мене» ще в утробі матері, і робить висновок: за Біблією, людина існує як особистість ще до народження.

Книга, в якій записані дні, за Мак-Артуром, порівнює Божий розум із пам’ятною книгою: Бог повновладно визначив життя Давида ще до його зачаття. Далаські коментатори допускають, що мова може йти і про відміряну тривалість життя.

Божі думки про нас

Як любі для мене думки твої, Боже! Як велика безлїч їх! Полїчив би, та більше їх, як піску. Пробуджаюсь, і я ще з тобою.
Пс 139:17–18 · Біблія, пер. П. Куліша

Боже знання про Давида не холодне. Генрі пояснює: Бог думає про Своїх із любов’ю, Його наміри на добро, а не на зло, і їх більше, ніж можна полічити. Далаські коментатори додають, що вони завжди доречні й вчасні: щоранку, коли Давид прокидався, Господь був із ним.

Важкі вірші

О коли б ти, Боже, погубив беззаконника! І ви, людожери, відступіться геть від мене!.. Та ворогів твоїх, що згадують тебе для беззаконня, що за марним ганяють. Чи не мати менї ненавистї проти тих, що тебе ненавидять, і не гидитись тими, що проти тебе встали? Повною ненавистю ненавиджу їх; вони вороги в мене.
Пс 139:19–22 · Біблія, пер. П. Куліша

Раптовий поворот до нечестивих дивує багатьох читачів. Далаські коментатори вважають, що ці вороги намагалися вбити Давида і промовляли Господнє ім’я намарно. Слово «ненавиджу» тут означає огиду і бажання розірвати з такими людьми всі зв’язки. Мак-Артур пояснює, що Давид ненавидів їхні гріховні вчинки.

Генрі дає важливу рівновагу: ненавидячи гріх, кожен, хто боїться Бога, оплакує грішника. Ісус навчав Своїх учнів любити ворогів і молитися за них (Матвія 5:44).

Випробуй мене, Боже

Розглянь мене, Боже, і пізнай серце моє! Випробуй мене, і пізнай думки мої! І подивись, чи йду я дорогою труду, і веди мене дорогою вічною.
Пс 139:23–24 · Біблія, пер. П. Куліша

Псалом повертається до початку: дієслово з першого вірша, вивідати, тепер звучить як прохання. Далаські коментатори пояснюють, що Давид просить випробувати його, як майстер випробовує метал, щоб показати: він не такий, як ті нечестивці. Мак-Артур додає, що Давид просить Бога і далі досліджувати його серце, щоб викорінити будь-яке беззаконня. Генрі пише, що побожна людина хоче знати про себе найгірше, бо сама себе знає погано.

Лиху дорогу далаські коментатори перекладають дослівно як дорогу болю, тобто болю, спричиненого злими вчинками. Вічна дорога, за Мак-Артуром, виражає прагнення Давида до вічного життя.

Що псалом 138 (139) означає для вас

Цей псалом і застерігає, і втішає. Ніщо не сховано, але й ніхто не забутий. Бог, Який знає про вас найгірше, з любов’ю створив вас, тримає вас у темряві й думає про вас частіше, ніж ви можете полічити.

Тож псалом закінчується тим, із чого може початися будь-яка чесна молитва: попросіть Бога випробувати ваше серце, показати, що в ньому не так, і вести вас Своєю дорогою.